Дизайнерські породи собак: які є підводні камені

“Дизайнерські породи собак” – це метиси від різних порід, на які з’явилася мода не так давно. Звичайно, не всіх цуценят різних порід вважають дизайнерськими. Про цих тварин розповідає блог pravoved.kiev.ua, як їх виховувати, чим годувати та як доглядати.

Тут є свої нюанси. А саме: можна назвати дизайнерським тільки того цуценя, хто походить від двох собак певної породи, кожна з яких має хорошу родовід. Або ж це дитинча батьків, які самі є собаками дизайнерської породи.

Спочатку термін “дизайнерський” був використаний з-за того, що головною метою схрещування в цьому випадку є зовнішній вигляд. Однак є й інші цілі. Наприклад, метис під назвою лабрадудль (суміш пуделя і лабрадору) виведений як поводир для слабозорих людей, які страждають алергією на собак.

Лабрадудль

Вперше значення “”дизайнерська порода”” з’явилося в кінці вісімдесятих років XX століття. Це було експериментом і в першу чергу справа стосувалася саме лабрадора і пуделя. У результаті вийшло те саме тварина, яка не викликає алергії, до того ж є красивим і слухняним.

Ціна такого щеняти сягнула двох з половиною тисяч доларів. У дизайнерських собак з’являлися як прихильники, так і супротивники.

“Дизайнерська порода” легко впізнається за назвою, яке часто являє собою слово, що складається з частин назв двох скрещиваемых порід. Існує джопс – суміш мопса і джек-рассел-тер’єр спаглль – суміш кокер-спанієля і бігля і т. д.

Само собою, існують певні особливості дизайнерських собак. Наприклад, внаслідок багаторічного підтримки близьких кровей в породах, починають проявлятися спадкові захворювання, ризик виникнення яких зменшує саме помісь різних кровей.

Метис Кокапу

Як вже було згадано, багато є противниками створення “”дизайнерських порід””. Першими проти їх виведення таким чином виступили члени Американського клубу пуделів.

Адже пудель – це та порода, яка досить часто використовується в цілях створення нових модних різновидів. На жаль, прибуток засліплює селекціонерів настільки, що вони перестають робити тести і закривають очі на ризики, а також іноді просто не знають про спадкових захворюваннях або зовсім не є професіоналами (не мають відношення до розведення собак).

Наслідком є те, що кількість невдалих спроб зростає з кожним роком, тоді як по-справжньому “”вдалі”” і здорові цуценята виходять нечасто.

Багато людей, які мають великі знання в цьому питанні, виступають проти створення дизайнерських собак і моди на них, не кажучи вже про тих, хто є одвічним прихильником горезвісної природності.